Які методи характеризують лігнін?

Методи визначення хімічної структури, розглянуті в цьому розділі, включають ультрафіолетову (УФ) спектроскопію, інфрачервону спектроскопію з перетворенням Фур’є (FTIR), спектроскопію комбінаційного розсіювання, спектроскопію ядерного магнітного резонансу (ЯМР) і рентгенівську фотоелектронну спектроскопію (XPS).

Для лігнінів структурні елементи часто визначають піролізно-газова хроматографія-мас-спектрометрія (py-GC-MS) або спектроскопія ядерного магнітного резонансу (ЯМР).

Включено коротке обговорення хімії лігніну. Розуміння хімічної структури може бути досягнуто за допомогою різних методів, включаючи ультрафіолетова спектроскопія, інфрачервона спектроскопія з перетворенням Фур'є, раманівська спектроскопія, спектроскопія ядерного магнітного резонансу та рентгенівська фотоелектронна спектроскопія.

Найбільш поширеним методом кількісного аналізу лігніну є Метод Класона. Це гравіметричний метод вимірювання нерозчинного матеріалу в клітинній стінці рослин після гідролізу 72% H2SO4. Його часто поєднують із спектрофотометричним методом для визначення розчиненого в кислоті лігніну.

Кислоторозчинний лігнін виміряно спектроскопією UV-Vis. Під час гідролізу полімерні вуглеводи гідролізуються до мономерних форм, які розчиняються в гідролізній рідині. Потім їх вимірюють за допомогою ВЕРХ. Білок також може розділятися на рідку фракцію.

Характеристики технічних лігнінів включають ароматичний, з високим вмістом вуглецю, високим вмістом сірки та золи (Санніграхі та ін. 2010).

Розчин соляної кислоти і флороглюцина використовується для виявлення лігніну (проба Візнера). Яскраво-червоне забарвлення розвивається внаслідок присутності коніферальдегідних груп у лігніні. Тіогліколіз — це аналітичний метод кількісного визначення лігніну.